ЧУПЕРЧУК Ярослав (17.III 1911, с. Криворiвня, тепер Верховинського р-ну- 2004) – український видатний балетмейстер, етнограф, феномен гуцульської хореографiї. Брат Василини Чуперчук. Мати Варвара Чуперчук була знайома з Iваном Франком. Навчався у Варшавській школi кадетiв ( сiм мiсяцiв). 1927-29 рр. навчався в Тернопільській школi танцiв (у В. Авраменка). Його вирiзняла пластичнiсть рухiв, природний темперамент, культура i технiка виконання.               До 1939 року працював у ансамблi бандуристiв „Днiпро” в Тернополi (солiст балету), театрах „Веселка”, „Заграва”, iм. I. Тобiлевича, „Промiнь”, в хорi Д. Котка, знявся у двох нiмих фiльмах Варшавської кiностудiї „Улани, улани” (30-тi роки) та „Грiх батькiв” (1934 рік), а також у к/ф „Олекса Довбуш” (1959, кiностудiя iм. О. Довженка; роль Весельчака та постановка танцiв, гуцульських обрядiв).

       В 1939 році бере участь в польсько-нiмецькій вiйнi. На запрошення корифея української сцени Г. Юри здiйснив постановку танцiв до вистави „Украдене щастя” I. Франка на сценi Київївського академічного театру iм. I. Франка за участю А. Бучми i Н. Ужвiй (1939).

         В 1940 році став одним iз фундаторiв i першим балетмейстером Гуцульського ансамблю пiснi i танцю в Iвано-Франківську. Пiд час вiйни працював у Станiславському (згодом – Коломийському) театрi I.Когутяка.  

          В 1943-му році з молодi сiл Жаб’ївського повiту створив аматорський ансамбль пiснi i танцю „Чорногора”. В 1944 році повертається до роботи в Гуцульському ансамблi (до 1947 року).

      1946році заснував i очолив вокально-хореограф. ансамбль „Чорногора” (згодом„Галичина”, м. Львiв), в якому працював до 1993року. До концертних програм готує танцi та вокально-хореографічні картини народного життя Гуцульщини, Покуття, Бойкiвщини, Лемкiвщини, Буковини: „Аркан”, „Пiсня Бескидiв”, „Гуцулка на царинi”, „Край мiй рiдний”, „Лiсоруби”, „Гей, браття опришки”, Трембiта”…

         1948року Київська студiя документальних фiльмiв випустила фiльм про Чуперчука i „Галичину” – „Карпатськi вiзерунки”, який з захопленням дивились люди по всьому колишньому Радянському Союзу. 1949 ансамбль бере участь у республіканському оглядi народних ансамблiв (2-га премiя, м. Київ).

       Пiсля вбивства Ярослава Галана по всiй Галичинi прокотилися арешти. У Станiславi заарештовано Д. Котка, а 28.ХII 1949 року заарештовано Чуперчука. Почались непрості повоєнні часи. Однак, успіхи і слава колективу тільки примножувалась. Дивно – на адресу Я. Чуперчука приходили подяки і грамоти, а влада в той час засудила маестро на виселення з конфіскацією майна на спец поселення у Читинську область з політичних мотивів терміном на 5 років. У дорогу нічого було взяти, окрім сценічного костюма і образка Матері Божої.

         Умови праці у тамтешніх шахтах були нелюдськими. Особливо не витримували діти, які працювали нарівні з дорослими. Однак, маестро і в таких умовах зумів допомогти полоненим землякам. Він організував танцювальний і хоровий колективи, щоб для показових виступів начальства «вибивати» їм більше харчів.

           Після смерті Сталіна у 1953 році почали звільняти за амністією. Я. Чуперчука звільнили, але додому повернутися не дозволили. Маестро запропонували роботу у Будинку культури Забайкальської залізниці. Там Ярослав Чуперчук створив новий танцювальний колектив і поставив гуцульські, бойківські, російські та польські танці. Дуже швидко знайшов спільну мову із місцевою молоддю і вже незабаром була готова нова програма.

        Працюючи в Читі, Ярослав Чуперчук познайомився зі своєю нареченою Магдалиною Пристай, родом із Болехова. Їх родину вивезли у 1949 році за те, що брат-священик греко-католицької церкви не підписав православ’я. Через рік у молодого подружжя народилася донечка Леся.

         Ярослава Маркіяновича перевели працювати в обласне концертне бюро м. Чити. За сумлінну працю артист отримав у 1956 році піврічну відпустку. Місце проведення відпустки вибирати не доводилось – хотілося якнайшвидше поїхати до рідних, а також відвідати Львів. У Львові готувалися до святкування 700-річчя міста. Звістка про повернення Я. Чуперчука швидко облетіла мистецькі кола. Маестро було залучено до цих святкувань. Ярослав Маркіянович поставив нові танці. До програми було включено хоровод «калинонька», записаний на Львівщині, буковинський танець «Молодички», лемківський з піснею «Оженься, Янічку», вокально-хореографічну картину «Львівська полька», дівочий танець «Віночок» та інші. Ансамбль «Чорногора» перейменували на «Галичина», оскільки програму було підготовано на фольклорному розмаїтті цього регіону.

        Між тим, у Львові далеко не всі раділи успіхові «Галичини» – знов нагадали про себе заздрісники. Це вони донесли, що Я. Чуперчук перебуває без прописки і що він втік з Чити. Піврічна відпустка маестро ще не закінчилась, а його вже під конвоєм відправили назад в Читу. Активні учасники «Галичини» не побоялись і написали звернення до К. Ворошилова із проханням повернути свого керівника. До листа вони додали програму концерту, яку було створено за дуже короткий термін – 1,5 місяці. А бувалі енкаведисти не могли второпати, чому Я. Чуперчука привезли під конвоєм на суд. Вони не розуміли, що чиниться на Західній Україні. І ось нарешті у серпні 1958 року Ярослав Чуперчук повернувся до Львова. Його радо зустріли галичани.

         Він керує знову своїм колективом, готує його до Всесвiтнього фестивалю молодi i студентiв у Москвi (лауреат), Всесоюзного конкурсу (срiбна медаль), паралельно вдруге здiйснює постановку танцiв до вистави „Украдене щастя” I. Франка у Київському академічному театрi iм. I. Франка.

      Ансамбль „Галичина” став вiзитною карткою всiєї Західної України, виїздить на гастролi до Чехiї, Францiї.

      У 1959 році на Київській кіностудії ім. О. Довженка розпочалась робота над зйомками фільму «Олекса Довбуш». Режисер Віктор Іванов, не без підказки київських колег, запросив Ярослава Чуперчука на посаду балетмейстера-постановника. Всі, хто бачив цей фільм, запам’ятав також Я. Чуперчука у ролі Весельчака.

          Кілька наступних років пройшли у гастролях і постійних репетиціях. Маестро завжди був вимогливий до колективу, дисципліна була сувора – не робив жодних поблажок ні на репетиціях, ні під час концертів. У 1963 році ансамблю «Галичина» за високу майстерність і активну концертну діяльність було присвоєно звання народного.

           Якщо на союзні гастролі тогочасна влада погоджувалась відпускати Ярослава Маркіяновича, то закордонні поїздки були для Я. Чуперчука недосяжними або вкрай складними. Не пустили маестро у Прагу. Не хотіли пускати і на фестиваль у Францію. Та тільки бойкот учасників колективу, які навідріз відмовилися їхати без керівника, змінив ситуацію. Я. Чуперчукові запропонували залишитись у Франції, щоб створити там український колектив. Обіцяли купити автомобіль, виділити віллу і дати велику грошову винагороду, та хореограф разом із колективом повернувся на рідну землю.

     Разом із «Галичиною» продовжував гастролювати по Середній Азії, Прибалтиці, Молдавії, Кавказі. Їх запрошували на програми «Шире круг», «Нумо, дівчата» та інші. Невдовзі після цього дирекція запросила нового балетмейстера в «Галичину», і Ярослав Чуперчук змушений був покинути Львів. Деякий час працював в ансамблі пісні і танцю в місті Моршин. Без свого наставника багато учасників «Галичини» стали покидати колектив. Нікому було танцювати чудово підготовану програму. Дирекція Будинку творчості, де займався колектив, була змушена звернутися до Я. Чуперчука, щоб той повернувся. Разом з ним стали повертатись і учасники ансамблю.

          У 1972 році у видавництві «Мистецтво» вийшла книжка записів танців «Голубка». По цій книжці ставили танці не тільки у Радянському Союзі, а й у всьому світі.

           Важке напружене життя далося взнаки. Маестро все менше виходив з дому. Сам маестро – лауреат всіх міжнародних конкурсів, нагороджений французьким урядом золотою медаллю за високе мистецтво балетмейстера, не удостоївся звання на рідній землі, ні від радянського уряду, ні від української держави. Щоправда, лише у 1999 році Я. Чуперчуку заслужено вручили медаль «90 років Степану Бандері». А в 2001 відбулося гучне святкування 90-річчя від дня народження Ярослава Маркіяновича. Присутні з подивом дивилися легендарний номер «Пастушки» у виконанні Маестро.

        Ярослав Чуперчук поставив танцi до фiльмiв „Украдене щастя”, „Гуцульське весiлля”, „Зоря над Карпатами”, „Українськi вiзерунки”. Знiмався у ролi дiдуся в „Украденому щастi”, в ролi Старости у фiльмi „До свiтла”, а також „Женихи”. Про нього писали закордоннi газети „Наше слово” (Польща), „Життя i слово” (Канада), „Картини з театрального життя” (Нью-Йорк), „Дружно вперед” (Чехословаччина). Здiйснив постановки в Українському народному хорi iм. Г. Верьовки; в Закарпатському народному хорi; Прикарпатському вiйськовому ансамблi; Кiровоградському ансамблi танцю „Ятрань”; українському ансамблi пiснi i танцю „Ослави” (Польща), народному ансамблi „Покуття” (Коломия). Створив понад сто хореографічних та вокально-хореографічних творiв, до яких сам писав пiснi.

            За своє багатогранне життя 70 рокiв вiддав творчiй діяльностi як балетмейстер-постановник, з них 40 рокiв– сценiчнiй діяльностi. Урочисте вiдзначення 90-лiття маестро танцю Ярослава Чуперчука за його участю вiдбулося у Львiвському оперному театрi (28. IУ. 2001).
Лiт.: Чуперчук Я. „Голубка” (1972); Демкiв Д. Ярослав Чуперчук. Феномен гуцульської хореографiї. – Коломия: Вiк, 2001; Затварська Р. Василина Чуперчук: перлина гуцульського краю. – I.-Ф.: Нова Зоря, 2002.
Г. Карась
С.471.

Повернутись на попередню