[:ua]ГУЦУЛІЯ[:]

        Володимир Петрик – народний артист України. У славній кагорті митців, які творять культуру України почесне місце займає Володимир Петрик який став дослідником цих танців та пропагував їх по Україні та за її межами. Народився Володимир Васильович Петрик в мальовничому куточку Прикарпаття – в селі Ворона Коломийського району Станіславської (Івано-Франківської) області в сім’ї селян 30 серпня 1921 року. Природа обдарувала Петрика тим, що зветься талантом: надзвичайною музикальністю, даром до танцю, співу та багатою фантазією. Не було в селі жодного фесту, великодніх забав чи весіль, де не бачили б в таці Владика. Це зіграло вирішальну роль в його подальшій творчості. Володимир Петрик спочатку, як і багато інших сільських дітей, ходив до школи. У Вороні скінчив початкову п’ятирічку (1928 – 1933). В селі діяло 3 мистецькі гуртки: хор, драмгурток і доріст, в який ходила дітвора, що ще не доросла до 16 років долучалася до культурних надбань – співів , танців, музики. Товариство “Вишкіл” рідного села, підмітивши здібності Петрика направило його на курси диригування в Отинію. Після закінчення курсів брав участь у постановці вистав, був гарним танцюристом. У цьому дорості Владко не тільки виступав. Тут він уперше в житті відважився реалізувати в життя багаторічний задум і поставив “Чумацький” танець з батіжками та “Катерину”. Це була його перша спроба й перше випробовування.

             1938 пройшов науку у дяка, однак дяком не став, хоча мав приємний тенор.
          В 1939 році на Прикарпатті в галузі культури було створено на базі самодіяльних мистецьких колективів обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка. При театрі одразу створили акторську й балетну студії, де могла шліфувати свою майстерність театральна молодь. У цю студію до Ярослава Чуперчука і прийшов Володимир Петрик у 1939 році.

         В березні 1940 наказом відділу у справах мистецтв провели розмежування між драматичним театром і новоствореним гуцульським ансамблем, як самостійною мистецькою одиницею обласної філармонії. Балетмейстер Ярослав Чуперчук, який з театру перейшов до гуцульського ансамблю і Ярослав Барнич почали укомплектовувати штати. 1940 рік В. Петрик зустрів уже артистом балету гуцульського ансамблю. Дуже скоро колектив зробив програму, показував її містами і селами Галичини, Покуття, а згодом в столичних містах – Києві та Москві.

           З початком війни багато артистів розбіглося по своїх домівках. Відчувалася тревога, паніка, поспішність. Володимир Петрик просто з вокзалу з усіма своїми зібраними для гастролей речами пустився додому. Когутяк залишає театр в Станіславі і організовує новий в Коломиї, дерегентом оркестру став Євген Цисін, балетмейстер – Я. Чуперчук, який привів з собою танцюристів гуцульського ансамблю. Не забув він і про В.Петрика, запросивши його як танцюриста й виконавця сольних партій. Сценічність та темпераментність Володимира не залишились без уваги. На одному з концертів були присутні представники українського товариства з Відня, які згодом дали йому виклик-запришення до Віденської балетної школи. З Коломиї зібрався у Ворону до рідних попрощатися з батьками, але тут попав під облаву німців. Полонених швидко зігнали докупи, під конвоєм повели до залізничної станції. У Відні просто неба ішов розподіл полонених на роботу. Тут на викупі були заможні люди, які потребували для себе приватно різноробочих і тому уважно слухали характеристику кожного. Коли підійшла черга до Петрика, на запитання, що вміє робити, відповів – танцювати. Ті люди, що його викуповували – винаймали, були в далекому корінні українці. Владко згодився працювати підсобним в балетній школі і додав: “Я хочу там ще вчитися!” Тут він показав свій виклик-запрошення на навчання в балетну школу Відня.

        Відень! Музична столиця світу! В будинку, де колись знаходилась балетна школа, тепер музична академія. Там він поглиблено вивчав анатомію, музичну грамоту, вокал, композицію, народний і класичний танці. Тут його навчили танцювати італійську тарантелу, аргентинське танго, модерний фокстрот і безліч слов’янських танців.

               У 1945 році Володимир Петрик повертається на Україну. За його словами , він не зміг більше залишитися на чужині. Час, коли Володимир Васильович повертався додому , був дуже суворий. Коли поїзд проходив через Молдавію, військовий патруль забирає в нього всі документи і знімає з поїзда. А згодом Петрика відправляють у вугільну шахту на Донбас. Через два роки з Коломийського театру надходить йому запрошення повернутися в творчий колектив. Прибувши в Станіслав, був прийнятий в Гуцульський ансамбль пісні і танцю солістом хореографічної групи. Після того, як Я.Чупірчук, тодішній балетмейстер переїхав на роботу у Львів Петрик очолив танцювальну групу ансамблю.

         З 1947 до останнiх днiв життя – балетмейстер Державного гуцульського ансамблю пiснi i танцю Iвано-Франківської фiлармонiї, де поставив танцi: „Аркан”, “На галявинi”, „Гуцулка”, “Чабани”, „Лiсоруби”, „Сербин”; вокально-хореографічні сюїти – „Гуцульськi колядки i щедрiвки”, „Олекса Довбуш”.

            Працював в iнших ансамблях i театрах України. Зокрема в хорі ім. Г.Верьовки.

            За свої 54 роки балетмейстерської діяльності Володимир Васильович Петрик вклав внесок у розвиток хореографічного мистецтва та відродження звичаїв Прикарпаття. Його діяльність як балетмейстера, як постановника, як педагога не залишилося непомітною. За своє життя Володимир Васильович отримав не одне звання, не одну премію, не один диплом і не одну нагороду. А саме 1963році Володимиру Петрику присвоюють звання –“Заслужений артист України”. У 1993 році“Народний артист України”. У 2001роціПрезидентська пенсія. Нагороди Петрика не обмежувались тільки званнями. Це: значки “Відмінник шефства над селом”, 3 значки від Міністерства культури СРСР:
від 22 лютого 1977 року;
від 19 березня 1979 року;
від 2 квітня 1984 року. Також нагороджений: значком “Відмінник культурного шефства на збройними силами СРСР”;
орденом “Знак пошани”;
Ленінською медаллю;
Чотирма Дипломами І ступеня від Ради міністрів України;
Трьома Грамотами Міністерства культури України;
Трьома Дипломами І ступеня Міністерства культури СРСР;
Грамотою Міністерства деревообробної промисловості УРСР;
Подякою Міністерства культури за урочистий концерт майстрів мистецтв з нагоди п’ятої річниці Незалежності України від 23 серпня 1996 року.
Помер Володимир Васильович Петрик 26 травня 2002 року. Похований на своїй батьківщині у селі Ворона.
Літ: Затварська Р. Маестро гуцульського танцю.- І.-Ф.: Місто НВ, 2002; Б. Стасько. Хореографічне мистецтво Івано-Франківщини.- І.-Ф. 2004
Р.Діда
С.340.

  Перейти на папередню