Івано-Франківський      національний       академічний Гуцульський     ансамбль      пісні     і       танцю      “Гуцулія”                                     


— професійний вокально-хореографічний колектив, заснований 1939 року в Станіславі(нині Івано-Франківськ) відомим українським композитором та культурним діячем Ярославом Барничем (вікіпедія). У травні 1940 року ансамбль показав свою першу програму в Станіславі. У 1941 році – з початком війни – ансамбль припинив діяльність.

Восени 1939 року у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) організувався обласний український музично-драматичний театр ім. І.Франка, куди линуло багато аматорів і професіоналів різних жанрів: музикантів,танцюристів, драматичних акторів, вокалістів. При театрі була організована балетна студія під керівництвом Ярослава Чуперчука, де могла шліфувати свою майстерність театральна молодь. Березень 1940 року вважається датою створення в м. Станіславі Обласної філармонії, а при ній Державний Гуцульський ансамбль пісні і танцю як самостійна мистецька одиниця. Основою слугували талановиті учасники аматорських художніх колективів Гуцульщини і Прикарпаття. Але чи не найбільше їх було з Космача – національної твердині гуцульського краю…             

Барнич Ярослав
Барнич Ярослав
Чуперчук Ярослав
Чуперчук Ярослав

       Засновниками ансамблю були – керівник Ярослав Васильович Барнич, відомий музичний діяч, композитор, талановитий скрипаль, диригент багатьох любительських та професійних оркестрів, в тому числі і Львівського оперного театру ,  автор  надзвичайно  популярної  пісні і по сьогодні  «Гуцулка Ксеня»; керівник оркестру знаний на Прикарпатті музикант, композитор, фольклорист Михайло Ількович Магдій; балетмейстер обдарований танцюрист, знавець гуцульського фольклору  Ярослав Маркіянович Чуперчук.
            Коли восени 1939 року большевицькі війська окупували Галичину, Ярослав Барнич перебрав музичний провід Обласного Театру ім. І. Франка у Станиславові і, рівночасно, став дириґентом симфонічної оркестри в державній філармонії. Кілька місяців пізніше прийшов наказ і «путьовка» для Барнича: їхати в Карпати й організувати Гуцульський ансамбль пісні й танку. Довелось іти в народ і шукати молодих леґінів і дівчат до хору,танців і оркестри.
         За кілька тижнів 120членний ансамбль був готовий, у тому числі 20танцюристів8трембітярів, 16-музикантів, скрипалів, цимбалістів, сопілкарів. Ярослав Барнич  укомплектував  сильний  колектив. До ансамблю тоді прийшло  особливо багато  молоді. Чимало артистів драмтеатру перейшло до його складу.Артисти щойно створеного ансамблю  пісні  і танцю  з  натхненням  почали  готуватися  до  першого свого сезону. Робота була  побудована  здебільшого  на гуцульському фольклорі. За порівняно короткий час підготували  програму,  до якої увійшли  найкращі  старовинні гуцульські  пісні,  танці,  музика  та  коломийки.  Виконувалися  пісні  і  інших народів. Громадськість області з нетерпінням очікувала зустрічі з молодим колективом. І ось перший концерт в обласному музично-драматичному театрі ім. І.Франка для мешканців тодішнього Станіслава. Він відбувся особливо урочисто, з нечуваним успіхом. В той день зі сцени линули українські пісні – побутові, ліричні та жартівливі. Вперше колектив вивів на сцену голосну пісню-коломийку з найпотаємніших народних глибин. Після піврічної праці ансамбль дав перший концерт, на який прибули представники Відділу Мистецтва з Києва. Програма, побудована на базі гуцульського примітиву, доведеного до мистецького виконання, подобалась настільки, що ансамбль негайно заанґажовано до виступу в Москві та влаштовано для нього турне по Советському Союзі.
      Літом 1940 року прибув ансамбль у Москву. Успіх був колосальний.У цьому одному місті доводилось концертувати цілий місяць. А потім, як у калейдоскопі, приходили на чергу Донбас, Суми, Харків, Київ, а далі Кавказ,П’ятигорськ, Баку, Сочі, Сухумі, Батумі, Єревань, міста Криму і знову Київ, Станиславів, головніші міста Галичини…            

          Та недовгою була творча   радість… 

          Велика Вітчизняна війна застала колектив ансамблю на пероні Станіславського вокзалу,коли артисти очікували поїзда для концертної поїздки до Москви. Саме тоді голос міністра закордонних справ  В. Молотова  сповістив  про  віроломний напад фашистів. Зірвалася творча поїздка. Під час війни ансамбль припиняє свою діяльність. Його артистів було мобілізовано до Червоної армії. Багато з них загинуло на різних фронтах…

            Щойно по війні 1944 року у Станіславі відновляє роботу Гуцульський ансамбль другого скликання. З перших днів після війни великий ентузіаст і патріот ансамблю Михайло Магдій, за підтримки балетмейстера Ярослава Чуперчука, знов відроджує цей самобутній колектив. Після великої перемоги відновлювати колектив було нелегко. Це був час надзвичайно важкої,титанічної праці. Не до співу і не до танців було тоді людям. Та ще й не було ні приміщення, ні костюмів, ні нот, ні умов для репетицій. Та все ж знайшлось багато патріотів свого  мистецтва, які радо взялися за улюблену справу. Відбулося декілька репетицій, і ось уже переповнений глядачами і шанувальниками народного мистецтва зал. Доводилося виступати тоді далеко не в концертних приміщеннях, при гасових лампах. Та артисти раділи, що мають змогу доносити своє рідне мистецтво, яке в той важкий час було єдиною розвагою і зігрівало душі знедолених людей.

               Перша репетиція Гуцульського ансамблю відбулася 20 жовтня 1944 року. в приміщенні, де нині розташована дитяча бібліотека (площа А.Міцкевича).Інспектор колективу  О.Роп’яник згадує,що першою розучувалася пісня П.Козицького “Про батька народного,про Сталіна рідного”. Балет розучував вокально-хореографічну картину “Рідний краю-Верховино”, танець “Гуцулка”.

            Саме Михайло Магдій перегорнув нову сторінку в історії колективу. То було друге народження самобутнього Гуцульського ансамблю пісні і танцю. Відтоді колектив набув широкої популярності серед шанувальників народного мистецтва як на Україні, так і далеко за її межами. Репертуар ансамблю складається з народних характерних пісень та танків :  «Пасадобле» іспанський танок, «Гуцульський народний танок» у виконанні солістки балету Василини Чуперчук, «Ритмічний танець», «Комічна полька» дуетний танець, танок тріо «Зустріч», гуцульський чоловічий танець «Аркан» та багато інших.

         Значних творчих висот Гуцульський ансамбль сягнув у 1945 році, коли його художнє керівництво очолив авторитетний, широковідомий (особливо на Західній Україні), талановитий диригент-хормейстер Дмитро Котко. Він з перших днів своєї роботи дбав про високий професіоналізм ще напіваматорського  Гуцульського  ансамблю.

Котко Дмитро
ДМИТРО КОТКО

          1 береня 1945 року Станіславський обласний відділ у справах мистецтв призначає Дмитра Васильовича Котка художнім керівником, а 12 липня цього ж року-головним диригентом Гуцульського ансамблю пісні і танцю. Дмитро Котко на той час був найавторитетнішим хоровим диригентом Галичини, тому він заслужено зайняв цю посаду. Балетмейстром став Ярослав Чуперчук, диригентом-Іван Атаман, керівником оркестру-Дмитро Якуб’як, інспектором-Остап Роп’яник. Посаду директора обласної державної філармонії тоді займав Антон Желтоножський   

        З початком організаційної роботи Дмитро Котко дбав про високий професіоналізм ще напіваматорського ансамблю. У філармонії зібрали артистів, більшість з яких із різних причин певного часу залишили ансамбль. Багато з них виїхало за кордон, тому художньому керівнику довелося особисто мандрувати гірськими селами, відшукувати й набирати здібних і талановитих молодих співаків, танцюристів, музикантів. Так з’являється творча молодь: Володимир Антонович, Корнель Луговий, Євгенія Петрик, Дмитро Соколишин, Василь Клебан, Степан Досяк, Василь Семенишин, Павло Барчук, Єва Іпатів, Остап І Богдан Роп’яникилюди, які по-новому заклали ядро творчого колективу. Учасниками оркестру були відомі на той час артисти М.Ковалів, Б.Гошовський, М.Гринюк, М.Дашкевич, Ю.Загуракдосвідчені та професійні  музиканти. 

        Відродження цього колективу пов’язують з такими іменами, як– Мирона Юрасика, Остапа Роп’яника, Дмитра Тисяка, Антона Жовтонозького. Початковий творчий склад колективу — 50 чоловік, зокрема мішаний хор, танцювальна група, оркестр народного типу. На довгі роки кістяком колективу стають : Василь Гаврилюк, Василь Мельник, Нестор Костецький, Остап Роп’яник, Володимир Андріїв, Ганна Попова, Павло Барчук, Іван Долинський, Володимир Петрик, Василина Чуперчук, Василь Дрекало.

       За кілька місяців наполегливої праці колектив підготував концертну програму, присвячену річниці визволення Станіславщини.  23 серпня 1945 року у прміщенні обласної філармонії відбувся концерт Гуцульського ансамблю пісні і танцю під керівництвом Дмитра Васильовича Котка. Хоч окремі виконавці вже брали участь у концертах філармонії, проте з повною й розширеною програмою мистецький колектив виступив уперше.

[:ua]01 афіша[:]
Афіша 1
[:ua]02 афіша[:]
Афіша 2

      Станом на 1946 рік визначається штатний склад ансамблю. На посаді художнього керівника перебуває Д. Котко, диригент оркестру М. Магдій, балетмейстер-Я. Чуперчук. Склад хору-50 осіб, балетна група-12 пар, оркестр нараховує-14 музикантів, з них струнна група-3 скрипки й 2 бас-чельо; духова група-флейта, 2 кларнети, сопілка: 2 трембіти, 2-є цимбал та ударний інструмент — барабан. Репертуар балетної групи, вивчений з 1 січня до 9 травня 1946р. танець з весілля-“Парубоцькі фіглі”, жартівливий танок- “Дівоче щастя”, масовий весільний танець “Голубка”, жартівливий танок тріо “Зустріч у лісі”, танець з весілля “Голяр”.

      Станом на 1 січня 1947р. Гуцульський ансамбль пісні і танцю нараховує 72 особи. У першому півріччі колектив виступав з концертами в містах і селах області протягом чотирьох місяців, а також проводив підготовку до гастрольної подорожі у Львів, Луцьк, Житомир. На початку 1948 р. відбулися концерти в цих містах з оновленою програмою.

     У липні 1948 р. колектив під керівництвом Д. Котка виступає з творчим звітом у Києві. Концерти проходять у залі філармонії, піонерському саду, на підприємствах, відомо про виступ на Всесоюзній виставці сільського господарства.

      Наприкінці 1940-х рр. Дмитро Котко й Художня рада вирішили створити широке сценічне дійство про життя опришків, про боротьбу з поневолювачами гуцулів, про мужнього опришківського ватажка Олексу Довбуша. Тривалістю боротьби, відозви й маніфест Олекси підносили його особистість до рівня видатних керівників народно визвольного руху України. Історична заслуга Довбуша полягає в тому, що йому вдалося організувати розорені феодальною системою групи селян, найбільш радикальну частину населення Прикарпаття, на партизанську боротьбу проти панів, що набула небезпечного для шляхти характеру в 1730-1750-хрр. Довбуш став символом мужності й нескореності, улюбленцем не лише карпатських опришків, а й широких мас Галичини, Буковини та Закарпаття. Розпочалася велика кропітка робота над історичними матеріалами того періоду. У пісенно-танцювальній сюїті був задіяний весь творчий склад Гуцульського ансамблю: танцювальна група, хор, оркестр, солісти, ансамблеві групи. У створенні композііції немало хисту вклали ентузіасти ансамблю Володимир Петриккерівник танцювальної групи й Дмитро Якуб’як – музикант-віртуоз, учасник оркестру, глибокий знавець гуцульського фольклору. Мелодії до танцювальних номерів були записані в с. Печеніжин на Коломийщині (місцевість, де народився О. Довбуш).

         В січні 1950 року колектив уписав ще одну яскраву сторінку в історію української музичної культури. Організатор гастрольних поїздок Гойфман Герман Львович підготував концерти у Середній Азії, Північному Кавказі, Сибіру, Поволжі. Гастролі тривали 5 місяців. Для цих концертів Дмитро Котко спеціально підготував новий репертуар, до якого увійшли українські народні й авторські пісні: ” Думи мої”, “Ой легонька коломийка”, “За городом качки пливуть”, “Весільні гуцульські пісні”, “Поговір” Дж. Россіні, “Пташиний хор” М. Іпполитова-Іванова та ін. Значне міісце в програмі зайняли танці, поставлені В. Петриком. Кожен із них відзначався темпераментом, самобутністю та тематичною цілеспрямованістю. Серед танців були: “Парубоцькі жарти”, “Плескач”, “Воротар”, оригінально задуманий “Танець карпатських лісорубів” -хореографічна розповідь про працю лісоруба.
          На чолі Гуцульського ансамблю Д. Котко стояв з 1945 р. до початку 1951р. 8 січня 1951р. органами НКВС його заарештовано за “антирадянську діяльність”. Проти нього було сфабриковано кримінальну справу та, як колишнього петлюрівця, відправлено до Сибіру під м. Братськ Іркутської області у концтабори.
           За період своєї діяльності мистецький колектив кілька разів змінював художніх керівників: Ярослав Барнич(1939-1941рр.),Дмитро Котко (1945-1951рр.),Володимир Пащенко (1951-1963рр.),Михайло Гринишин (1963-1970рр), Богдан Дерев’янко (1970-1980рр.), Степан Ярмусь (1981-1982рр.), Іван Легкий (1983-1989 рр.), Петро Князевич (1989р.-по сьогодення). 

[:ua]Ансамбль[:]
Ансамбль

               Яскравою зіркою гуцульського танцювального фольклору назавжди залишиться Володимир ПЕТРИК –Богом даний талант – самородок, який увібрав у себе всю чарівність і принаду гуцульського народного танцю.
               Ярослав Чуперчук особисто запросив його до колективу щойно організованого Гуцульського ансамблю. І не помилився. Адже В.Петрик розкрив себе не лише, як талановитий танцюрист, а згодом і балетмейстер, але й виявився добрим знавцем народної гуцульської творчості. Мандруючи карпатськими селами, юнак по зернині збирає зразки народної хореографії. Він завжди знав, як і що танцюють у кожному селі, які особливості народного одягу кожного району. Будучи провідним солістом, він крок за кроком удосконалює виконавську майстерніть та виношує мрію самому ставити танці.
                Творчий шлях Володимира Петрика, як балетмейстера Державного Гуцульського ансамблю пісні і танцю розпочався з 1947року. Маючи чималий багаж спостережень та володіючи глибокими знаннями життя рідного краю митець виносить на сцену свої власні хореографічні роботи від танцювальних мініатюр до більш сюжетних полотен. Усе творчо переосмислене хореографом втілюється в танцях, насичених героїкою, лірикою, життєствердним гумором: «Гуцулка»,«Космачанка»,«Чабани»,«Танець лісорубів»,«Яблунівка». Характерна риса його хореографічних композицій – їх глибока народність.

         Згодом була плідна праця і над великими вокаль-хореографічними композиціями. Створені на основі гуцульських народних традицій і обрядів, вони відзначаються темпераментом, самобутністю і тематичною спрямованістю: «Гуцульське весілля», «Проводи на полонину», «Пори року», «Гуцульське Різдво» та мужні «Опришки Олекси Довбуша».

               В 1952 році на місце Дмитра Котка художнім керівником і головним диригентом Гуцульського ансамблю було призначено молодого випускника Львівської консерваторії – Володимира Пащенка. На своїй посаді він будь-що намагався зберегти художньо-виконавський рівень колективу, досягнутий його попередниками. За час керівництва В.Пащенко підготував декілька цікавих програм, побудованих на народній творчості, що мали успіх серед глядачів.

           На початку 60-х років в Україні настав тривожний час, коли було ліквідовано багато обласних театрів, хорових капел та ансамблів пісні і танцю. В цю вкрай неприємну халепу втрапив і Гуцульський ансамбль. Його творчий склад було скорочено майже із ста до сорока двох чоловік: хору- 20, балетної групи- 12, оркестру- 6, керівного складу- 4 чоловіка. Державне фінансування було повністю припинене. При такій ситуації стало очевидним, що колектив, кинутий вищою владою напризволяще, довго без державної дотації проіснувати не зможе і самоліквідується.
               Долати труднощі довелося новопризначеному в 1963 році художньому керівнику і головному диригенту Михайлу Гринишину – колишньому солісту, згодом диригенту-хормейстеру та заслуженому артисту УРСР. Сьогодні він носить почесне звання народного артиста України. В міцному товариському тандемі з незмінним балетмейстером ансамблю Володимиром Петриком, він розпочав невтомну творчу працю та пошуки нових форм і цікавої тематики. Адже обидвоє добре розуміли, що лише цікаві, високохудожні програми, наділені високою майстерністю, врятують ансамбль від вірної загибелі. Вагомим завданням керівників було не лише зберегти, але й значно поглибити завдання цього відомого колективу, добре розуміючи, що без цього не може бути й мови про його творче обличчя. Адже, Гуцульський ансамбль під час неодноразових гастрольно-концертних турне по Радянському Союзі був визнаний, як один їз кращих фольклорних колективів, про що свідчать численні рецензії висококваліфікованих і авторитетних фахівців в цій царині. Допомагало вистояти в той критичний час і небувалий ентузіазм і висока національна свідомість артистів – великих патріотів свого рідного мистецтва.
          В умовах радянського часу, коли заборонялися релігійні обряди та деякі старовинні народні звичаї, знаючи, як люди на той час скучили за справжнім автентичним фольклором, за колядками і щедрівками, скориставшись тимчасовою політичною відлигою, Михайло Гринишин пішов на надто сміливий і ризикований крок. Саме тоді відбувається клопітка праця над створенням вище згаданої вокально-хореографічної композиції «Гуцульське Різдво» (тодішня назва «Щедрий вечір у сучасному гуцульському селі»). Невгамовні керівники М.Гринишин та В.Петрик виїжджали у найвіддаленіші гуцульські села і з уст літніх людей записували тексти і мелодії. Так був написаний сценарій, який сподобався усім. Музичне оформлення покладалось на М.Гринишина, якому надзвичайно допоміг талановитий скрипаль, керівник оркестру Петро Терпелюк, а поставити танці доручили В.Петрику.

Гринишин Михайло Петрович
Михайло Гринишин
Володимир Петрик
Терпелюк Петро
Петро Терпелюк

         І ось настав довгоочікуваний день прем´єри – 31 грудня 1963року. В переповненому вщент залі обласної філармонії не стихали гучні оплески. Після виступу весь колектив ансамблю прямо в концертному вбранні пішли вулицями Івано-Франківська, виспівуючи колядки і щедрівки та кружляючи у веселих хороводах. А попереду – неприступний традиційний «міхоноша», бурий карпатський ведмідь. За ним – чудернацький журавель, весела коза.
       Чутка про те, що Гуцульський ансамбль колядує і щедрує, миттю розійшлась по всьому місту і дійшла навіть до сусідніх сіл. З новою програмою ансамбль виступає містами й селами Прикарпаття. Завдяки масовому відвідуванню концертів фінансові справи значно поліпшилися. Вже можна було думати про гастролі. Друкувалася свіжа реклама, виготовлялися нові сценічні костюми. Справи налагоджувалися, колектив стрімко розвивався і мав можливість пропагувати своє рідне мистецтво…

Афіша

Тож не дивно ,що сценічні роботи балетмейстера ансамблю  В.Петрика ,постановки ряду гуцульських танців та сюжетних композицій були відзначені високою нагородою, і 14 листопада 1964 року за заслуги в розвитку музично-театрального мистецтва йому присвоєно звання «Заслужений артист УРСР». (В 1993 році присвоєно звання Народного артиста України).

      В 1956—1970 роках на новий якісний рівень ансамбль вивів Михайло Гринишин.  

          За часів керівництва М.Гринишина, в репертуарі колективу з´явилися безліч відомих і популярних по цей день музичних творів, мелодійних пісень та запальних танців. Зокрема, було створено ще дві сюїти: обрядова-«Гуцульське весілля» та історична – «Опришки Олекси Довбуша», в яких В.Петрик здійснив постановку дуже цікавих танців, що відповідали тематиці жанру.

       

Дерев'янко Богдан Петрович
Богдан Дерев'янко
Іван Легкий
Іван Легкий

      З 1970 року художнє керівництво ансамблем здійснював обдарований музикант, випускник Львівської консерваторії Богдан Дерев´янко, який старався не лише зберегти, але й значною мірою розширити і поглибити попередні творчі надбання. Майстерна обробка багатьох народних пісень залишилась в ансамблі й по сьогодні.

         Однак Б.Дерев´янко вже в 1980 році покинув керівництво, а на зміну йому  прийшов  завжди   енергійний , вольовий хормейстер цього колективу – Іван Легкий. Але незабаром, на жаль, Іван помер. Він також залишив кілька цікавих програм, в які ввійшло багато його обробок народних пісень.

Князевич Петро Михайлович
Петро Кнчзевич

 

   З початку 1980-х років і по сьогодні художнім керівником ансамблю є народний артист України, професор ПЕТРО КНЯЗЕВИЧ – великий знавець фольклору, який кропітливо зберігає і відроджує звичаї Прикарпаття.

          У його доробку понад 50 обробок народних пісень, музичні оформлення безлічі вокально – хореографічних композицій. Неодноразово Петро Михайлович запрошувався головним диригентом-хормейстером на великі святкові зведені концерти та творчі звіти доКиєва, Москви, Варшави. За досягнені успіхи нагороджений почесними грамотами Міністерства культури і мистецтв України. Багато літ працюючи в ансамблі, Петро Михайлович став справжнім вихователем цілої плеяди талановитих і зачарованих своїм мистецтвом артистів, які відмінно володіють сценічною майстерністю. Так П.Князевичу вдалося здійснити нездійсненне – зберегти стару – ту найпершу  професійну школу Гуцульського ансамблю, яка несе сам дух колективу і робить його тим, чим він є сьогодні. 

Баллетна група
[:ua]Ансамбль[:]
Ансамбль

        Довгі роки спільна творча праця – свого роду творча одержимість – поєднувала Володимира Петрика і Петра КнязевичаЦі два геніальні самородки разом уміли перетворити сцену у яскравий і барвистий квітник, досягти такого повного духовного єднання з глядачем, якого можна досягти лише за допомогою мистецтва,  визначеного патріотичним натхненням, високою ідейністю і блискучою майстерністю.

          В  2002  році великого митця, одного з найвідоміших хореографів, народного артиста України і просто доброї та щирої людини Володимира Петрика не стало. Завдяки своїй багатогранній творчій діяльності він визнаний як талановитий фольклорист і постановник саме гуцульських танців. Як знавця і маестро гуцульського танцю його запрошували на постановки провідні художні колективи і театри України, з його думкою рахувалися відомі хореографи. Шанувальниками таланту В.Петрика є не лише мільйони вдячних глядачів, а й відомі майстри хореографічного мистецтва: Павло Вірський, Вахтанг Вронський, Клара Балог, Мирослав Вантух, Ігор Мойсєєв та інші.
     Здобуток Володимира Петрика – це художня пожива для багатьох хореографів і в теоретичному, і в практичному розумінні, саме в гуцульському жанрі. На його спадщині буде виховуватися не одне покоління.
       Великою частиною танцювального репертуару завдячує  сьогодні Національний академічний Гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія», який пропагує з різноманітних концертних сцен його мистецтво.

ДОВІДКА №01-17/194
Івано-Франківська обласна філармонія
18.06.1992 

             Дана В.В.Петрику в тім, що він дійсно являється автором оригінальної хореографії  та автором  оригінального  лібрето  слідуючих  номерів:

1.  «Привітальна»    5хв.  вокально-хореографічна композиція
2.  «Аркан»                 4хв.   вокально-хореографічна композиція
3.  «На зарінку»        6хв.    танець
4.  «Сербин»              5хв.    танець
5.  «Дрібонький»      5хв.   танець
6.  «Гуцулка»             6хв.   вокально-хореографічна композиція
7.  «Гуцульське весілля»  12хв.  вокально-хореографічна композиція
8.  «Бойківська»       10хв. вокально-хореографічна композиція
9.  «Свято на полонині»  20хв.   вокально-хореографічна композиція
10. «А вже весна скресла»    5хв.  вокально-хореографічна композиція
11. «Свято на Івана Купала»   5хв. вокально-хореографічна композиція
12. «Котився вінок з поля»   5хв.  вокально-хореографічна композиція
13. «Маланка»   15хв.  вокально-хореографічна композиція
14. «Щедрий вечір в сучасному селі»  10хв.  вокально-хореографічна композиція
15. «Великдень» на Прикарпатті» 15хв.   вокально-хореографічна композиція

В. о. директора Я. Собко.

[:ua]Іван Васильович Курилюк[:]
Іван Курилюк
Курилюк Іван Васильович
Іван Курилюк

     На зміну В.Петрику на посаду балетмейстера ансамблю приходить Іван Курилюк. Він гідно продовжує справу попередника, і разом з тим майстерно творить нову історію танцювального мистецтва колективу.

      Іван Васильович Курилюк (читати більше…) – неординарна особистість, професіонал, фанат своєї справи, завжди спраглий до творчих новинок, вимогливий, справедливий та людяний керівник, якого шанують і поважають. Минають роки… Час плине швидко. А ім’я Івана Курилюка увійшло в історію культури України як ім’я людини, яка в різні періоди існування нашої держави працювала і працює заради великої ідеї відродження, розвитку і збереження скарбів українського танцювального мистецтва для прийдешніх поколінь.

               Сьогодні Національний академічний Гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія» у надійних керівних руках Петра Князевича доброго музиканта, з гарним музичним смаком, котрий веде колектив вірним шляхом, бо розуміє всю важливість його творчого завдання. Завдяки неординарному талантові керівника колектив і сьогодні залишається у пошуках багатющих скарбів народного мистецтва Прикарпаття.
             Під час його керівної діяльності та невтомного клопотання за добробут колективу, Державному Гуцульському ансамблі пісні і танцю було присвоєно звання академічного, а згодом надано статус національного.

       З 18 липня 2011 цілісний майновий комплекс ансамблю переданий до сфери управління Міністерства культури України.
        Добре розуміючи насущну творчу потребу, Національний академічний Гуцульський ансамбль пісні і танцю залишається у пошуках шедеврів народного зразка. Пам’ятаючи, що село є першоджерелом гуцульської культури, колектив підтримує з ним глибокий зв’язок. Адже кожна область має свої особливості, багата та цікава своїми індивідуальними, характерними лише їй, звичаями, обрядами, культурними здобутками народу. Такий постійний творчий пошук не лише збагачує та піднімає сам колектив, але й допомагає відновлювати самосвідомість української нації силою надзвичайно багатої пісенної творчості, беспосередньо пов’язаної з глибинами народного гуцульського життя.
       За 70-літню творчу діяльність Національний акдемічний Гуцульський ансамбль пісні і танцю здійснив понад 50 тис. концертів та неодноразово отримував високу фахову оцінку української та зарубіжної преси, мистецьких кіл України. Мистецтво рідного краю колектив презентував в Англії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Італії, Канаді, Грузії, Азербайджані і ін.                                                           

  Колектив є лауреатом багатьох міжнародних конкурсів:
– Міжнародний огляд-конкурс художніх колективів у Санкт- Петербурзі;
– Міжнародний фестиваль у Румунії;
– Міжнародний фестиваль народної творчості в Угорщині;
– V Міжнародний фестиваль в м.Фівіціане (Італія, 2002р.);
– Міжнародний фестиваль української культури в м.Сопот
– (Польща, 2003-2004рр.).
На Всеукраїнському конкурсі хореографічних професійних колективів ім.П.Вірського (2010р.), ансамбль був визнаний одним з найкращих колективів України.

               З особливим успіхом великі сольні програми ансамбль відпрацював у Польщі (2011р.): з нагоди днів культури України в Польщі Міністерство культури Польщі запросило Гуцульський ансамбль виступити в залі Варшавської філармонії – найкращому концертному залі Європи, де колектив мав змогу продемонструвати високу техніку багатоголосного співу, бездоганну чистоту інтонування, запальну візерункову пластику та красу життєрадісного танцю.
            Сьогодні колектив Гуцульського ансамблю пісні і танцю набув широкої популярності серед шанувальників народного мистецтва як на Україні, так і далеко за її межами. Істинна професійна довершеність присутня у всьому: від розкоші барвистих костюмів до найтоншого жесту танцюриста. Завжди продумані яскраві наряди, багаті неймовірної краси вишивкою, потребують нелегкої та кропіткої праці, душевного натхнення, глибоких знань української фольклорної спадщини. Саме тому костюми артистів – це не просто сценічне вбрання – це витвори мистецтва, які глибоко вражають уяву глядача.

          З ім’ям Національного академічного Гуцульського ансамблю пісні і танцю  “ГУЦУЛІЯ”тісно пов’язане становлення і розвиток на Прикарпатті професійного мистецтва. Сьогодні творчість колективу спрямована на подальше вдосконалення професійної майстерності, підготовку нових самобутніх програм та збереження кращих зразків мистецтва Прикарпаття.
Артисти Національного Гуцульського ансамблю пісні і танцю “ГУЦУЛІЯ” зберегли найціннішу рису – вони справжні…Справжні у своїй любоі до мистецтва, до Рідного краю, якому присвятили усю творчість, ціле життя. Напевне, у цьому і полягає феномен істинного визнання Національного академічного Гуцульського ансамблю пісні і танцю «Гуцулія» – перлини Карпатського краю.

Матеріал опрацювала:    Розгоній Наталія